З одного боку редька дика – злісний отруйний бур’ян, з іншого – вона володіє лікувальними властивостями і часто використовується в народній медицині, а також рослина виділяє нектар і пилок у достатній кількості для збору бджолами, тобто є непоганим медоносом. Про особливості дикої редьки, її ботанічні характеристики, класифікацію, користь і шкоду – далі.
Ботанічний опис
Редька дика (Raphanus raphanistrum L.) – це яра трав’яниста однорічна рослина, що часто трапляється на занедбаних земельних ділянках, по узбіччях доріг, у полях, відкритих лісистих місцях. Вона прекрасно себе почуває в помірному, субтропічному, тропічному кліматичних поясах і напівпосушливих районах. Володіє такими ботанічними характеристиками:
- Стебло. Вертикально зростаючий, що досягає у висоту 40-60 см. Воно має округлу або злегка ланцетоподібну форму і блакитно-зелений колір, іноді забарвлене в пурпурний відтінок. Найчастіше від основного стебла відходять кілька довгих гілок, але іноді деякі рослини мають нерозгалужене стебло.
- Коренева система. Представлена потужним стрижневим слабо розгалуженим коренем, який йде неглибоко в землю. Спочатку у культури формується базальна розетка з великим лопатевим листям, потім витягується стебло.
- Листя. Черешкові листові пластинки мають різний розмір і форму – ліровидну, довгасто-яйцеподібну, довгасто-яйцеподібну. На дотик вони злегка шорсткі, оскільки блакитно-зелені або пурпурні листочки вкриті жорсткими волосками. На гілках вони розташовуються по черзі. Нижнє листя велике – в довжину воно може досягати 15-30 см, а в ширину – 5-10 см. Чим вище до вершини рослини по стеблу, тим вони стають дрібнішими та рідшими.
- Квітки. Рослина зацвітає на початку літа дрібними квітами з 4-ма пелюстками (у поперечнику вони не перевищують 18-40 мм), які зібрані в пухкі подовжені суцвіття – китиці. У європейської дикої редьки квітки переважно білі або жовтуваті. На східній дикій редьці розпускаються бузкові або майже фіолетові квітки.
- Насіння. Після цвітіння на рослині формуються подовжені насіннєві коробочки, що нагадують мініатюрні стручки – в довжину вони досягають 3-9 см, а в ширину – 3-6 мм. Кожна коробочка закінчується “гострим дзьобиком”. Усередині насіннєва коробочка розбита на кілька сегментів-члеників, в яких знаходиться насіння.
Стручки спочатку зеленого або пурпурного кольору, але в міру дозрівання вони стають жовтувато-коричневими або сіруватими. При дозріванні стручок легко відкривається і розщеплюється на 3-10 сегментів. У кожному сегменті знаходиться по одному насінню.
Насіння редьки дикої має майже правильну округлу форму, і червоне або жовтувато-коричневе забарвлення. У діаметрі вони не більше 4 мм. За один сезон рослина може дати 150-300 насінин. Стручки, що потрапили в землю, проростають тільки через рік, оскільки їм необхідно пройти стратифікацію в природних умовах. Якщо ж у ґрунт впало насіння, очищене від члеників, то воно дуже швидко проростає, але за умови, що воно перебуває в землі на глибині 1-4 см.
Походження
Редька відома з незапам’ятних часів. Ставлення до цього коренеплоду було двояким. Стародавні єгиптяни вважали його “нечистим” овочем, оскільки він входив до раціону рабів, які брали участь у будівництві пірамід.
Стародавні греки, навпаки, цінували цей коренеплід і підносили його як дарунок богу – Аполлону на Дельфійських іграх, а також відливали в золоті. Крім цього, давньогрецькі лікарі відносили коренеплід до лікарських засобів і прописували його пацієнтам.
Дика редька відома в західній частині країни як польова редька, у східних регіонах, як берегова. До того ж вона має і безліч народних назв:
- горлюпа;
- куряча тремтіння;
- польова гірчиця;
- жовтяниця;
- жовтушник;
- наривна трава;
- редешник;
- рижик;
- люта;
- суріпиця;
- польовий хрін;
- борбора.
Таксономія та ареал
Вид редьки дикої або польової (берегової) належить:
- до роду – Редька;
- сімейству – капустяні (хрестоцвіті);
- класу – дводольні;
- відділу – квіткові, покритонасінні;
- царству – Рослини.
Виростає редька в Європейській частині колишнього СРСР, у нечорноземній лісовій смузі. Зустрічається бур’ян і в Африці, і в Азії, а також у Європейських країнах. Улюблені місця зростання – лугові зарості, узбіччя доріг і занедбані місцевості.
Особливості вирощування
Рослина досить невибаглива, однак при націленому вирощуванні редьки дикої в лікарських цілях враховують деякі особливості.
Основні правила посадки
При висадці дикої редьки дотримуються таких правил:
- Попередні культури. Не висаджують редьку після культур тієї ж родини – Хрестоцвітих: редис, капуста, дайкон та інші представники. Обумовлено це можливою наявністю в місці посадки хрестовидної блішки, яка вражає рослини цього сімейства.
- Склад ґрунту. Щоб отримати хороший урожай, вносять перегній 2-3-річної витримки і розбавляють його на чверть деревною золою.
- Час висадки. Польова редька стабільно дає 2 врожаї за сезон. Перший урожай не відрізняється хорошою лежкістю. Цією якістю відрізняється осінній урожай. Друге висаджування проводять у першій декаді червня, у південних районах – наприкінці червня.
Особливості агротехніки
При проведенні агротехнічних заходів дотримуються таких правил:
- Місце і спосіб посадки. Культура любить добре освітлені місця. Насіння при висадці закладають у ґрунт на 2-3 см.
- Проріджування і розпушування. Після того як з’явилися перші сходи, ґрунт розпушують, а сходи проріджують на відстань 5-6 см. Коли сходи стануть міцнішими, проводять друге проріджування вже на відстань 15 см.
- Підживлення. При появі 3-4 листків проводять перше підживлення. Використовують при цьому виключно мінеральні підживлення. Наступне підживлення проводять через місяць після першого. Як підживлення в 10 л води розводять:
- сечовину – 20 г;
- суперфосфат – 60 г;
- калій хлористий – 15 г.
- Полив. Дика редька вимоглива до режиму поливу. Навіть короткочасне перебування в сухому ґрунті негативно позначається на якості врожаю. Полив проводять регулярно, залежно від погодних умов, не допускаючи пересихання ґрунту.
Особливості росту і розмноження
Глибина проростання насіння дикої редьки 2-5 см. Коливання температури, особливо при інтервалі в 12°C, сприяють їхньому проростанню після періоду спокою, який триває в середньому від 6 до 8 місяців. Вони зберігають свою життєздатність у землі до 10 років. Для проростання їм достатньо прогріву ґрунту до 2-4°C тепла після перезимівлі.
Редька розмножується тільки насінням. Воно поширюється зазвичай недалеко від материнської рослини. Поширення бур’яну на більшу відстань фахівці пояснюють тим, що зерно злакових культур – пшениці, вівса, жита – було забруднене насіннєвим матеріалом бур’яну.
Насіння дикої редьки зазвичай дозріває до часу збирання хлібів. Під час скошування злаків частина члеників стручків потрапляє в землю, тим самим засмічуючи ґрунт, а частина потрапляє в урожай і засмічує зерно.
Господарське значення та застосування
Дика редька – це бур’ян, який засмічує всі ярі культури – зернові, зернобобові, зернові круп’яні та кормові трави. Вона заглушає всі сходи, оскільки витягує з ґрунту велику кількість поживних речовин, а також, завдяки швидкому росту, затінює посіви. Через брак сонячного світла злакові культури ростуть погано і відстають у рості та розвитку.
Під час збирання врожаю відокремити бур’янисті коробочки редьки вельми важко, оскільки членики стручків редьки за розміром практично такі самі, як зерно хлібів. У господарствах зерно очищають від сміття в такий спосіб – занурюють зерно у воду й одночасно його помішують. Стручки редьки легші, ніж зерно злаків, тому вони з легкістю спливають на поверхню води.
Дика редька небезпечна рослина для домашньої худоби. Якщо вона росте на пасовищах, то може стати причиною отруєння і навіть загибелі тварини.
Однак дика редька вважається лікарською рослиною, завдяки своїм корисним властивостям. З насіння дикої редьки добувають олію, і рідко, але рослину використовують як медонос. Токсичні речовини з редьки випаровуються тільки при повному висушуванні бадилля, тому часто з неї роблять спеції.
Корисні властивості та шкода
До складу культури входить велика кількість вітамінів, ефірних олій, мікроелементів і мінералів. У соку міститься значна кількість фосфору, кальцію, натрію, а також йоду і заліза. До інших корисних властивостей дикої редьки відносять:
- сильну антибактеріальну і бактерицидну дію, що робить її хорошим засобом для лікування різноманітних шкірних захворювань;
- відвар насіння допомагає при ревматизмі, сечокам’яній хворобі та відновлює роботу шлунково-кишкового тракту;
- редька абсорбує і виводить шкідливі речовини зі шлунково-кишкового тракту.
Однак у період цвітіння в бадиллі та суцвіттях утворюються гірчичні олії, що містять токсини. У корені отруйні речовини є завжди незалежно від фаз розвитку, тому його в жодному разі не можна вживати в їжу. Попадання зелених частин або суцвіть навіть у невеликих дозах всередину організму викликає сильне отруєння.
За перших ознак отруєння необхідно негайно викликати бригаду швидкої допомоги та промити шлунок.
Основні ознаки отруєння дикою редькою:
- зміна кольору сечі, він стає більш насиченим;
- порушення роботи шлунково-кишкового тракту, які проявляються у вигляді нудоти, кольок і блювоти;
- у нирках протікає запальний процес, а печінка дегенерує, руйнується;
- токсини спричиняють збої в роботі серця, а за високої їхньої концентрації може статися зупинка серцевого м’яза;
- усі симптоми супроводжуються фізичною слабкістю.
При приготуванні та застосуванні лікарських засобів на основі частин рослини дикої редьки необхідно знати точні дозування і технологію виготовлення відварів і настоїв.
Як позбутися бур’яну
Господарства, які страждають від навали дикої редьки, проводять такі заходи щодо її знищення:
- Знищують сходи бур’яну на стадії “білої нитки” – ця стадія настає ранньою весною, коли на поверхні ґрунту з’являються рідкісні паростки, але в землі насіння вже проростає масово. Достатньо для знищення більшої частини бур’яну розпушити ґрунт на глибину 5 см мотикою або граблями.
- Перекопують ґрунт в осінній період.
- Чергують посів озимих і просапних культур.
- Використовують гербіциди, дозволені для застосування.
- Якщо площа ділянки невелика, то бур’яни прибирають вручну.
Дика редька завдає великої шкоди сільському господарству, тому з нею ведуть постійну боротьбу.
Про те, який вигляд має дика редька та її смакові якості, дивіться в наступному відео:
Дика редька – це бур’ян, не позбавлений корисних властивостей. Спеціально дику редьку вирощують рідко, найчастіше ж, навпаки, намагаються позбутися її, оскільки вона заважає багатьом культурам, особливо злаковим, рости. При застосуванні дикої редьки в лікувальних цілях суворо дотримуються рецептури, щоб уникнути можливих отруєнь.
